Лапка О.Я., Красницька А.В. Правотворчість як форма правової комунікації: теоретико-правовий аналіз

Стаття присвячена дослідженню правотворчості як специфічної форми правової комунікації в умовах сучасного демократичного суспільства. Проаналізовано та узагальнено наукові підходи вітчизняних учених, які розкривають правотворчість як діяльність, спрямовану на виявлення та нормативне закріплення суспільно значущих інтересів, а також як різновид соціального діалогу між державою та інститутами громадянського суспільства. Обґрунтовується концептуальний перехід від традиційного формально-юридичного підходу до розуміння правотворчості складного як багатовимірного явища, що поєднує інституційні, процедурні та комунікативні елементи та забезпечує узгодження інтересів різних соціальних груп у процесі правового регулювання.

Встановлено, що комунікативний вимір правотворчості охоплює інформаційний, дискурсивний, інтерпретаційний і легітимаційний компоненти, які в сукупності забезпечують виявлення суспільних потреб, їх обговорення, нормативне оформлення та подальше суспільне визнання правових норм. Охарактеризовано основні форми реалізації комунікативної моделі, зокрема публічні консультації, парламентські процедури, експертний дискурс і цифрові інструменти, що підвищують відкритість правотворчого процесу.

Водночас констатовано наявність низки проблем, пов’язаних із формальнізацією громадської участі, недостатньою процедурною визначеністю, складністю юридичної мови та викликами цифрового середовища. Підкреслено необхідність вдосконалення нормативно-правових та організаційних механізмів правотворчої діяльності. Зроблено висновок, що послідовний розвиток комунікативної парадигми є визначальною умовою підвищення якості правотворчості, забезпечення реальної участі громадськості та зміцнення суспільної довіри до правових рішень у сучасних умовах.

Ключові слова: правотворчість, правотворчий процес, правова комунікація, громадянське суспільство.

Відкрити статтю>>>