Манойло Н.Г. Античні мислителі про суть буття в єдності «штучного» і «природного» в інтелекті людини

У статті, спираючись на ідейну спадщину античних мудреців і філософів, здійснено філософсько-епістемологічний аналіз проблеми співвідношення «світлих» і «темних» знань як двох різних способів осягнення буття. «Світлі» знання інтерпретуються як загально-об’єктивні, отримані завдяки розумно-вольовому мисленню, що прагне до універсальних підстав істини, логічної несуперечності та нормативності суджень. Натомість «темні» знання пов’язуються з чуттєвим досвідом і свідченнями органів сприйняття, які, попри очевидність для суб’єкта, можуть істотно варіюватися залежно від індивідуальних відмінностей, життєвого досвіду та культурних контекстів, формуючи множинність уявлень про тотожні об’єкти. Показано, що ця гносеологічна дихотомія породжує поділ знань і відповідних практик на «природні» та «штучні»: перші мають підґрунтям уявлення про закономірний порядок світу та людську природу, другі — уявлення про конвенційні, створені людиною форми, норми й конструкції, які організовують спільне життя, але водночас можуть вступати в конфлікт із природним досвідом. Аргументовано, що розрив між раціонально-універсалістськими та чуттєво-релятивними підходами до істини зумовлює напруження у взаємовідносинах між людьми й народами, оскільки відмінності у свідченнях та інтерпретаціях трансформуються у суперечності цінностей, норм і моделей поведінки. Зроблено висновок, що актуалізація античної проблематики дозволяє окреслити підходи до гармонізації «природного» і «штучного» через розвиток рефлексії, діалогічності та спільних критеріїв обґрунтування знання.

Здійснивши аналіз філософських роздумів представників античної філософії можна стверджувати, що вже з самого початку її зародження постала проблема так званого продукування темних і світлих знань. Ми виходимо з того, що їх метафорична оцінка співзвучна з науково-понятійним їх розрізненням в якості природних і штучних. Крім безумовно позитивних проявів людської природи, виявилось, що шлях пізнання спонукає людину до дій, які стають, особливо з часу фактично повного підпорядкування суспільства дії економічних чинників, небезпечними не лише для природного середовища, але й для нього самого. Це при тому, що вплив людської природо-перетворюючої діяльності на довкілля був мінімальним, філософський рівень мислення дозволив не лише визначити неминучі складнощі на такому шляху, але й намітити шляхи для гармонізації природного як об’єктивного й штучного як значною мірою нездатного до переходу у своїх діях від об’єктивності на рівні індивідуальному, бо такою є його природа, до об’єктивності на рівні суспільному. Адже в ході історії виявилось, що індивідуально-об’єктивне, вроджене в процесі міжіндивідної взаємодії стає дисгармонійним, хаотичним, суб’єктивним і суб’єктивістським.

Ключові слова: знання, мислення, пізнання, органи відчуття, природне, штучне, об’єктивне, суб’єктивне.

Відкрити статтю>>>