Українська
English
РусскийУ статті розглядається значення системи стримувань та противаг для організації й функціонування влади в Європейському Союзі. Установчі договори ЄС закріпили систему розподілу повноважень між різними інституціями Союзу, насамперед між Європейським парламентом й Європейською радою, відому як принцип міжінституційного балансу.
У статті досліджено інституційну структуру Європейського Союзу, яка протягом всієї історії інтеграції зазнає серйозних еволюційних змін, які супроводжувалися гарячими дискусіями, конфліктами та компромісами між конкуруючими баченням щодо того, яким чином має бути досягнутий баланс між наднаціональним і міжурядовим методами співробітництва. Зазначено, що розміщення Європейського парламенту і Європейської ради відповідно на першому і другому місцях інституційної структури Союзу стало одним із головних інституційних нововведень в об’єднаній Європі після Лісабонського договору (2009). Щоб зрозуміти специфіку постлісабонської системи стримувань і противаг, шляхів досягнення інституційного балансу, в статті особливу увагу приділено визначенню правового статусу Європейського парламенту і Європейської ради. Зроблено висновок, що Європейський Парламент є унікальним наднаціональним інститутом, який покликаний забезпечити демократичну легітимність європейського врядування, тоді як Європейська рада відіграє роль квазі глави ЄС.
Наголошено, що звичайна законодавча процедура, раніше відома як процедура спільного прийняття рішень, стала важливою віхою, яка змінила спосіб взаємодії інститутів Союзу. Звичайна законодавча процедура в процесі свого розвитку включала в себе як формальні, так і неформальні зміни правил задля підвищення своєї ефективності. Проаналізовано, як реалізація Європейською радою квазі законодавчої діяльності впливає на міжінституційний баланс ЄС. Зазначено, що Суд справедливості ЄС зайняв чітку позицію з цього питання, яка полягає в обмеженні можливості Європейської ради втручатися у запроваджений установчими договорами міжінституційний баланс в сфері законотворення. Побоювання наслідків квазі законодавчої діяльності Європейської ради призвели до зміщення акценту в дослідженнях з повноважень інститутів ЄС, задіяних у звичайній законодавчій процедурі, на визначення місця та ролі Європейської ради у ній та аналізі наслідків її втручання у цю процедуру для демократичної легітимності. Наголошено на тому, що існуючий дисбаланс в інституційній структурі ЄС потребуватиме його усунення під час чергового перегляду установчих договорів Союзу.
Ключові слова: Європейський парламент, Європейська рада, інституційна структура, стримування і противаги, демократичний контроль, Лісабонський договір, Європейський Союз.
