Українська
English
РусскийЖурнал було опубліковано на сайті 25 січня 2024 року
Кузьменко О.В., Чорна В.Г., Островський С.О. Місце принципу субсидіарності в системі принципів публічної служби
Сучасна державна політика та система управління в Україні переживають часи значних трансформацій. Одним з ключових аспектів цих змін є впровадження та розвиток принципу субсидіарності. Цей принцип набуває все більшої актуальності в контексті децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування. Він передбачає передачу владних повноважень від органів виконавчої влади до місцевих органів. Таким чином, принцип субсидіарності відіграє важливу роль у формуванні ефективної системи управління.
Принцип субсидіарності базується на переконанні, що рішення мають прийматися якомога ближче до громадян. Це сприяє залученню місцевих громад до процесу прийняття рішень. При цьому важливим є забезпечення балансу між центральним та місцевим рівнями влади. Україна, рухаючись шляхом європейської інтеграції, все активніше впроваджує цей принцип у своїй правовій системі. Він відіграє ключову роль у розбудові ефективної та демократичної держави.
Розвиток принципу субсидіарності тісно пов’язаний з процесом децентралізації влади. Децентралізація є одним із найважливіших кроків на шляху до реформування державного управління в Україні. Вона передбачає передачу більшої відповідальності та ресурсів на місцевий рівень. Принцип субсидіарності стає невід’ємною частиною цього процесу, надаючи місцевому самоврядуванню більше повноважень та автономії. Це сприяє підвищенню ефективності управління та задоволенню потреб місцевих громад.
Аналізуючи українську систему публічного адміністрування, важливо розуміти взаємозв’язок між принципами субсидіарності та децентралізації. Обидва ці принципи взаємодоповнюють один одного, формуючи структуру, що сприяє демократизації та ефективності управління. Принцип субсидіарності дозволяє розподіляти владу таким чином, щоб місцеві органи мали достатньо повноважень для реагування на специфічні потреби своїх громад. Таке розподілення влади не тільки сприяє ефективності, але й зміцнює довіру громадян до владних інституцій.
У цій статті розглядається, як принцип субсидіарності інтегрується у систему принципів публічної служби в Україні. Ми аналізуємо його роль та значення у контексті загальної стратегії реформування публічного адміністрування. Особлива увага буде приділена питанням ефективності в контексті місцевого самоврядування. Також ми розглянемо виклики та можливості, які виникають у процесі впровадження цього принципу. Зрештою, ця стаття покликана допомогти у розумінні ключових аспектів субсидіарності як основи для ефективної та демократичної системи публічного управління в Україні.
Ключові слова: принципи, принцип субсидіарності, децентралізація влади, публічна влада, механізми державного управління, місцеве самоврядування, ефективність управління, публічно-правова сфера, публічне адміністрування, демократизація управління, баланс центральної та місцевої влади, реформування державного управління, залучення громадян до управління, автономія місцевого самоврядування, європейські стандарти управління.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569876
Проневич О.С. Субсидіарність як принцип публічного управління: догматико-правова інтерпретація
Стаття присвячена осмисленню субсидіарності як принципу публічного управління з особливою акцентуацією уваги на аналізі детермінант субсидіарності як релігійно-філософського концепту, з’ясуванні сучасних доктринальних підходів до тлумачення субсидіарності, осмисленні сутності правового принципу субсидіарності, виявленні специфіки застосування принципу субсидіарності при регулюванні правовідносин у форматі «держава – територіальна громада». Констатовано, що субсидіарність є легальним засобом гармонізації публічно-владної діяльності суб’єктів владних повноважень різного рівня. Принцип субсидіарності ґрунтується на презумпції компетенції органів місцевого самоврядування вирішувати екзистенційні питання місцевого значення та надавати замовникам якісні публічні послуги, а також можливості легального втручання органів державної влади в справи територіальних громад у разі інституційної неспроможності органів місцевого самоврядування виконувати передбачені законом завдання. Наголошено, що позитивний потенціал принципу субсидіарності може бути реалізований лише за умови розвиненості системи місцевого самоврядування, завершеності реформи децентралізації влади, забезпечення інституційної, фінансової та кадрової спроможності органів місцевого самоврядування.
Ключові слова: принцип субсидіарності, децентралізація, публічне управління, публічна служба, державний службовець, місцеве самоврядування, система органів публічного управління, Європейський Союз.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569878
Шевченко Л.В., Булик І.Л., Мартиненко Д.Б. Екологічна безпека: загрози та проблеми правового забезпечення в умовах воєнного стану
Стаття присвячена актуальній на сьогоднішній день проблемі правового забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнного стану. У статті проаналізовано поняття екологічної безпеки, положення чинного національного законодавства щодо її забезпечення в умовах воєнного стану, вплив військових дій на стан екосистем та окремих природних ресурсів в Україні. Висвітлено проблеми правового гарантування екологічної безпеки в умовах військового конфлікту, що надзвичайно актуально для України.
На підставі аналізу українських та зарубіжних джерел щодо правового регулювання захисту довкілля під час ведення воєнних дій, зроблено висновок про катастрофічну шкоду довкіллю, яку завдано військовою агресією російської федерації. Зазначається, що одним із найбільш актуальних рівнів негативного впливу збройних конфліктів є вплив на довкілля. Наголошується на тому, що виникнення в умовах військового конфлікту ризиків для життя і здоров’я людини, які зумовлюють незадовільний стан довкілля, потребує швидкого пошуку оптимальних шляхів ліквідації їх наслідків та правове забезпечення екологічної безпеки населення. Насамперед це розвиток та удосконалення законодавства у цій галузі національної безпеки з урахуванням міжнародного досвіду. Також, невід’ємним напрямом адаптації правової системи України до умов військового конфлікту є вдосконалення державно-правового механізму реагування на екологічні виклики і загрози. Встановлено, що усі положення міжнародних актів, які врегульовують питання забезпечення екологічної безпеки закликають міжнародну спільноту вживати заходів, спрямованих на запобігання або мінімізацію руйнівного впливу на навколишнє середовище під час військових дій. Звертається увага на те, що окремий блок нормативних актів України присвячено правовому врегулюванню порядку та методик визначення шкоди і збитків, завданих довкіллю України внаслідок збройної агресії російської федерації. Встановлено, що незважаючи на те, що війна триває, вже спостерігається розвиток нормативних актів, спрямованих на врегулювання відбудови зруйнованих чи пошкоджених територій та об’єктів. Проаналізовано окремі з них, виявлено недоліки та запропоновано шляхи їх усунення.
Ключові слова: національна безпека, екологічна безпека, навколишнє середовище, військова агресія, охорона довкілля під час збройних конфліктів.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569882
Дрозач Л.В. Контроль як засіб публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період
В даній статті розкрито поняття та особливості засобів публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період.
Відзначено, що засоби публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період включають комплекс заходів та інструментів, спрямованих на ефективне управління, розподіл та виплату пенсій військовослужбовцям, з урахуванням виняткових обставин, таких як військові конфлікти чи інші кризові ситуації, що вимагають гнучкості, прозорості, інноваційного підходу та особливої уваги до захисту персональних даних.
Серед засобів публічного адміністрування інституту пенсійного забезпечення військовослужбовців, особливо в періоди кризи та військових конфліктів, вагомими є контроль та нагляд. Ці механізми відіграють ключову роль у забезпеченні прозорості, законності та ефективності всієї системи пенсійного забезпечення. Контроль та нагляд включають в себе систематичне моніторингування та оцінку процесів розподілу та виплати пенсій, перевірку дотримання відповідних законодавчих та нормативних вимог, а також оцінку ефективності використання ресурсів пенсійного фонду. Ці дії служать для підвищення довіри до системи з боку військовослужбовців та суспільства, мінімізації ризиків помилок або зловживань, а також для забезпечення високого рівня соціального захисту військовослужбовців, особливо в умовах, які вимагають надзвичайної уваги та швидкої реакції.
Наведено визначення поняття контроль як засіб публічного адміністрування пенсійного забезпечення військовослужбовців в особливий період як складний інструмент, який включає не тільки систематичну перевірку та оцінку відповідності надання пенсійних виплат відповідно до чинного законодавства, але й забезпечує адекватну реакцію на будь-які відхилення чи порушення, сприяючи таким чином прозорості та справедливості у процесі пенсійного забезпечення, а також гарантуючи, що усі військовослужбовці отримають справедливі та своєчасні виплати, що є особливо важливим у періоди підвищеної соціальної та економічної напруженості, що викликані умовами особливого періоду. Треба зауважити, що особливий період у контексті пенсійного забезпечення військовослужбовців часто асоціюється з часами, коли країна зазнає значних соціальних, політичних або економічних викликів, наприклад, під час військових конфліктів, надзвичайних станів або інших кризових ситуацій. У такі періоди пенсійне забезпечення військовослужбовців може бути ускладнене через додаткове навантаження на систему соціального забезпечення, необхідність швидкої реакції на змінювані обставини та потребу у забезпеченні справедливого розподілу ресурсів. У цьому контексті, контроль стає ключовим інструментом, що дозволяє гарантувати ефективність, справедливість та прозорість пенсійного забезпечення, а також адаптувати його до викликів, які виникають у особливий період.
Ключові слова: механізм, публічне адміністрування, пенсія, пенсійне забезпечення, соціальний захист, соціальна політика, система пенсійного забезпечення, права громадян, пенсійне забезпечення військовослужбовців, соціальний захист, військовослужбовець.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569886
D.O. Druzhynin Problems of Crime Prevention in the Field of Business
У даній публікації йде мова про проблеми запобігання злочинності у сфері господарювання. Проблеми запобігання посилюються впливом війни на злочинність, також, аналізується статистика вчинення господарських кримінальних правопорушень. Вказується, що статистична тенденція до зниження розпочалась ще задовго до початку війни, тож необхідно враховувати нові прояви злочинності у зазначеній сфері. Зазначено, не лише про воєнні, а й політичні, економічні, соціальні, демографічні, соціально–психологічні, кримінально-ситуаційні фактори, фактори фонових явищ злочинності та інші криміногенні фактори, що позитивно чи негативно вплинули на стан злочинності у сфері господарської діяльності, у сфері економіки та управління економічними процесами, взагалі. У статті звертається увага, що подальше формування ефективної системи запобігання кримінальним правопорушенням в Україні виникають проблеми без отримання достовірних статистичних показників та використання отриманих даних стану злочинності щодо узагальнення даних та планування заходів запобігання на майбутнє. Акцентується увага на тому, що важливість такої діяльності пов’язана, насамперед, з взаємопов’язаними криміногенними факторами які виявила саме війна. Це призводить до змінення показників злочинності у державі з часів початку повномасштабної війни і до тепер. Взаємопов’язані фактори злочинності виявлені війною зумовлюють, нажаль, зростання рівня саме латентної злочинності, безкарності винних у вчиненні кримінальних правопорушень у сфері господарювання та об’єктивна неможливість правоохоронних органів у період війни ефективно виконувати функціональні обов’язки. Чим і користуються злочинці. Також розглядається питання, що різка тенденція до зниження кількості виявлених кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності свідчить, що існуючі статистичні дані, відносно природно-латентних кримінальних правопорушень, не можуть бути об’єктивним засобом визначення реального стану злочинності у сфері господарської діяльності. Відповідно, можуть виникати ідеї про необхідність розробити опосередковані, не прямі методи визначення реального стану вчинення природно-латентних кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Вважається, що число вчинення таких кримінальних правопорушень у досліджуваній сфері є дещо вищим ніж у офіційній статистиці.
Ключові слова: покарання, кримінальні правопорушення, проблеми запобігання, господарська діяльність, правоохоронні органи, умови злочинності, латентність, економічна безпека, військова агресія.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569890
Колунтаєв А.В. Подвійне та множинне громадянство в сучасному міжнародному та національному праві
Подвійне і множинне громадянство (бі- і поліпатризм) породжується широким спектром явищ, які на сьогоднішній день виступають невід’ємними атрибутами міждержавної вазємодії. Вони спричиняють чимало проблем для держав у різних сферах, однак вони також можуть виступати інструментом захисту прав людини, що викликає необхідність дослідження попередніх і сучасних тенденцій в правовому регулюванні цих суспільних явищ.
Бі- і поліпатризм виникає з огляду на об’єктивні причини. Це може відбуватись і за відсутності намірів індивіда, а, подекуди, й без його відома. Переважно отримання подвійного та/або множиного громадянства означає набуття додаткових прав, тому багато осіб зацікавлені в набутті такого статусу.
У статті аналізуються причини виникнення подвійного та множинного громадянства, умови, завдяки яким існування таких причин можливе сьогодні, а також вплив міжнародної спільноти на ті чи інші передумови внутрішньодержавними (інституційними) та міжнародними механізмами – через відповідні міжнародні договори. Під час аналізу робляться спроби зіставлення, узагальнення рис подібності та відмінностей елементів понять «подвійне» і «множинне» громадянство, а також їхнє розмежування.
Встановлено, що джерело подвійного громадянства знаходиться у внутрішньому законодавстві кожної держави або виникає в колізії законодавства різних держав, а множинне громадянство виникає, якщо в законодавстві не міститься відповідних обмежень.
Робиться висновок про те, що подвійне і множинне громадянство породжується різними причинами, що ще раз підтверджує тезу про різний зміст зазначених явищ. Також підкреслено, що існують об’єктивні труднощі щодо вироблення в міжнародному масштабі однакових підходів до врегулювання бі- та поліпатризму через значні відмінності у праві різних держав, а також через складне переплетіння як позитивних так і негативних елементів цього статусу на національному рівні.
Ключові слова: громадянство, подвійне громадянство, множинне громадянство, біпатризм, поліпатризм, jus soli, jus sanguini, оптація, натуралізація.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569894
L.V. Podoroha Crimes against a Person in the Ukrainian Criminal Law of the 15th – 16th Centuries
У статті розглядаються поняття, основні риси та характеристики ключових видів злочинів проти особи – вбивства та посягань на здоров’я. Доведено, що у нормах Литовського Статуту було закріплено поділ злочинів проти особи на вбивства та посягання на здоров’я. Поняття вбивства мало як загальні, так і специфічні терміни, які відображали спосіб позбавлення життя або суб’єктивну сторону. З’ясовано, що у правовій пам’ятці була зафіксована класифікація вбивств залежно від різних критеріїв, зокрема, поділ у залежності від форми вини (умисні та вчинені з необережності). Виявлено, що у ІІІ редакції Литовського Статуту розмежовано прямий та побічний умисел, злочинну самовпевненість та недбалість, що впливало на міру покарання. Встановлено, що нормативно було закріплено й інший вид вбивства – залежно від стану злочинця й жертви. За однотипні вбивства шляхтичі несли менш сувору кримінальну відповідальність, ніж простолюдини. Доведено, що вбивства поділялись залежно від статі, і за заподіяння смерті жінці винний сплачував подвійну винагороду. У нормах Литовського Статуту знайшов відображення поділ умисних вбивств залежно від наявності (кваліфіковані) або відсутності (прості) обтяжуючих обставин. У нормах правової пам’ятки було закріплено поділ злочинів проти здоров’я на кілька груп у залежності від тяжкості спричиненої фізичної шкоди потерпілому (спричинення каліцтва, поранення, побої), що впливало й на міру покарання. Виявлено, що кожний вид мав спеціальну термінологію. Розвиток поглядів законодавця на поняття злочинів проти здоров’я був відображений у Литовському Статуті 1588 року, у нормах якого зафіксовано урізноманітнення видів каліцтва, а також введення як покарання принцип «таліону». З’ясовано, що злочини проти здоров’я поділялись за тими самими критеріями, що й вбивства: форма вини (умисел чи необережність), соціальний статус і стать злочинця та потерпілого, обтяжуючі обставини. Встановлено, що розвиток поняття злочинів проти особи протягом ХVІ ст., тенденції ускладнення поняття, основних рис та характеристик вбивства й посягання на здоров’я зумовлювались такими причинами: розвитком духовної сфери (підвищення рівня правосвідомості законодавця, вплив християнської релігії), особливостями суспільного ладу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (сталість станового поділу населення), специфікою внутрішнього політичного становища держави (формування відносин васалітету).
Ключові слова: Україна, українське кримінальне право, генеза, джерела права, види злочинів, цінність людини, соціум.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569898
Сахно С.В. Швидкі та якісні закупівлі через електронний каталог
У статті проаналізовано нормативно-правове регулювання і значення закупівель через електронний каталог Prozorro Market «Запит ціни пропозиції» для швидкого та якісного використання електронної системи закупівель, що пов’язане з ефективним розподілом бюджетних коштів. Розглянуто та детально окреслено переваги здійснення таких закупівель на відміну від інших видів публічних закупівель. Визначено негативні наслідки недогляду і недоопрацювань нормативно-правового поля здійснення закупівель через електронний каталог Prozorro Market «Запит ціни пропозиції» та проблеми, з якими стикнулися закупівельники під час здійснення подібних закупівель. Запропоновано авторське бачення щодо вирішення цих проблем під час здійснення закупівлі через Prozorro Market «Запит ціни пропозиції». Досліджено процес становлення і розвитку публічних закупівель в Україні, який є досить складним та тернистим, доцільно було б більш детально вивчати всі види публічних закупівель для збільшення ефективності цього інституту. З кожним роком незалежності наша держава вдосконалює всі сфери суспільних відносин, долаючи складний шлях.
Ключові слова: публічні закупівлі, закупівельник, електронний каталог, Prozorro Market, електронна закупівля, електронна система закупівель, спрощена закупівля, відкриті торги, переговорна процедура, конкурентний діалог, закупівля через електронний каталог, процедури публічних закупівель.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569904
Бойко К.О. Правовий статус національних меншин та корінних народів України
У статті розглянуто питання правового статусу національних меншин та корінних народів України. Проведено порівняльно-правовий аналіз категорій «національні меншини» та «корінні народи». Окреслено зміст прав осіб, які належать до національних менших і корінних народів. Зроблені висновки щодо розуміння корінних народів в Україні.
Ключові слова: корінні народи, національні меншини, національні спільноти, етнічні меншини.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569906
Москаленко О.І., Пархоменко А.П., Підлуська М.О. Правове регулювання застосування дискреційних повноважень: огляд практики та новели законодавства
Стаття присвячена проблематиці дискреційних повноважень. Окреслено проблемні питання під час застосування дискрецій органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Акцентована увага чинне законодавство, в якому закріплено умови, дотримуючись яких адміністративний орган буде діяти законно при вирішення адміністративної справи та прийнятті адміністративного акта. Обґрунтовано, що свобода дій в адміністративному провадженні має відбуватися у межах, які зазначені у відповідних нормативно-правових актах. Досліджено законодавство, що регламентує діяльність публічної адміністрації на предмет закріплення можливості на власний розсуд визначити зміст та вид управлінського рішення. Доведено, що в сучасному суспільстві наявність дискреційних повноважень дозволяє забезпечити гнучкість у прийнятті рішення і конкретних ситуаціях. Виокремлено види дискреційних повноважень, охарактеризовано їх зміст. Проаналізовано межі розсуду при здійсненні дискреції. Висвітлено позицію судової влади щодо тлумачення дискреції. Досліджено зміст Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи про реалізацію дискреційних повноважень.
Ключові слова: дискреційні повноваження, розсуд, публічне адміністрування, суб’єкт владних повноважень, адміністративна процедура.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569910
Шаповалова В.Д., Мосейчук К.А. Булінг як протиправне діяння, його ознаки, види та відповідальність за вчинення
У статті проаналізовано сутність, ознаки та види булінгу. Надано характеристику проявам булінгу, окреслено його зміст. Досліджено стан правового регулювання протидії булінгу. Окреслено підстави адміністративної відповідальності за це протиправне діяння. Акцентовано на суб’єктах проступку. Зроблено аналіз організаційно-правових механізмів попередження булінгу серед учасників освітнього процесу. Визначено роль посадових осіб органів Національної поліції в протидії булінгу та притягненні осіб до відповідальності за цькування в учнівських колективах.
Ключові слова: булінг, адміністративне правопорушення, види булінгу, адміністративна відповідальність.
https://doi.org/10.5281/zenodo.10569920
Мех Ю.В., Киргізова В.С., Салієва К.А. Державно-приватне партнерство в механізмі протидії корупції в органах публічної влади
У статті розглянуто правові аспекти забезпечення ефективності протидії корупції в системі органів державної влади. З’ясовано, що проблема ефективної протидії корупції є одним із найгостріших і найскладніших викликів в умовах воєнного часу. Сьогодні, як ніколи, українське суспільство потребує захисту від корупції в системі органів державної влади. В Україні вона досягла рівня, який загрожує самому існуванню державності. Попри усі намагання української держави впровадити ефективну антикорупційну політику, нині все ще залишається доволі складною ситуація стосовно протидії корупції у системі органів державної влади. Така ситуація обумовлена передусім недосконалістю правового забезпечення антикорупційної політики. Водночас інтеграція України у світову економіку змушує її дотримуватися міжнародних стандартів і правил. Подолання явища корупції є невід’ємною умовою євроінтеграційної політики нашої держави. Базовим нормативним документом програмного характеру у сфері протидії корупції є Антикорупційна стратегія. Очікується, що ухвалення антикорупційної стратегії та її належна реалізація дасть змогу знизити рівень корупції в Україні, зокрема шляхом усунення або мінімізації корупційних ризиків та зменшення кількості корупційних та пов’язаних з корупцією злочинів; зменшення досвіду корупції серед громадян і бізнесу; збільшення кількості державних службовців, громадян і бізнесу, готових реально повідомляти про відомі випадки корупції; зниження толерантності до корупції з боку державних службовців, громадян і бізнесу. Проте поточна редакція Антикорупційної стратегії не дозволяє створити повноцінні правові умови для убезпечення суспільства від небезпеки корупції, що свідчить про потребу доопрацювання її тексту. Зокрема, запорукою успішної протидії корупції є забезпечення належного рівня знань антикорупційного законодавства як представниками органів державного управління, так і суспільства в цілому, що має бути обов’язково враховано у подальшому процесі реформування правової бази з протидії корупції у системі органів державної влади України. У зв’язку з цим, перспективним напрямом удосконалення правових засад протидії корупції в Україні є впровадження у систему законодавства інституту антикорупційної безпеки.
Ключові слова: антикорупційна політика, протидія корупції, сектор безпеки, державно-приватне партнерство, органи державної влади, правове забезпечення, антикорупційна безпека.
