Головна

golovna_119-page0001

титульна сторінка

зміст

Воронятніков О.О. Правовий статус та соціальна підтримка переміщених осіб з України в країнах Європейського Союзу

У дослідженні проаналізовано особливості правового статусу переміщених осіб з України, соціальне забезпечення та соціальна підтримка, що надається їм країнами Європейського Союзу після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації у лютому 2022 року. Дані були зібрані з відкритих джерел, офіційних джерел Європейського Союзу, урядових порталів та доповідей міжнародних організацій. В статті розглянуто зміни у рівні соціальної підтримки, виплатах та правовому статусі переміщених осіб за останні два роки. Досліджено в яких країнах Європи найбільше перебувають переміщені особи з України (лідерами є Федеративна Республіка Німеччина та Республіка Польща). З’ясовано, що більшість європейських країн надають соціальну підтримку переміщеним особам у вигляді фінансової допомоги, житла, медичних послуг, освіти та інших соціальних послуг. З часом рівень соціальної підтримки для переміщених осіб змінюється через політичні, економічні та соціальні фактори. Деякі країни збільшують або зменшують виплати та послуги для переміщених осіб з України відповідно до своїх законодавчих норм та ресурсів. Попри невизначеність ситуації, багато країн Європейського Союзу виражають намір продовжувати підтримку українських громадян, які мігрували через бойові дії. Однак можуть існувати ризики зменшення або скасування підтримки внаслідок політичних змін або обмежень бюджетних ресурсів.

Висновки надають огляд сучасної ситуації щодо правового статусу переміщених осіб з України, використання тимчасово захисту відповідно до законодавства ЄС, перспективи подальшої соціальної підтримки у країнах Європи: інтеграцію в місцеве суспільство, забезпечення можливості для вивчення мови, допомога у працевлаштуванні тощо.

Ключові слова: права людини, правовий статус, соціальна підтримка, соціальне забезпечення, переміщені особи, тимчасовий захист, біженці, міграція.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701203

Кузьменко О.В., Чорна В.Г., Кожура Л.О. Особливості оскарження індивідуальних актів Національного банку України в порядку адміністративного судочинства

У сучасній економіці України роль Національного банку України як центрального регулятора банківської системи є незаперечною. Національний Банк України відповідає за стабільність національної валюти, контролює діяльність банківських установ, забезпечує ефективне функціонування електронних систем розрахунків, і виконує регулятивні функції відповідно до законодавства. Виконання цих завдань іноді вимагає від Національного банку України прийняття індивідуальних актів, що можуть мати значний вплив на діяльність банківських та інших фінансових інституцій. Такі акти можуть бути предметом оскарження в адміністративних судах, що підкреслює важливість правового регулювання даної сфери.

Оскарження індивідуальних актів Національного банку України є важливим механізмом захисту прав та інтересів фінансових інституцій та їх клієнтів. Це дозволяє забезпечити баланс інтересів між необхідністю державного регулювання та захистом прав суб’єктів господарювання. Процедура оскарження вимагає глибокого розуміння як законодавчої бази, так і судової практики, оскільки кожен випадок є унікальним і потребує індивідуального підходу. Водночас, адміністративне судочинство в Україні продовжує розвиватись, що веде до змін в практиці оскарження індивідуальних актів Національного банку України.

Проте, необхідно визнати, що процес оскарження може бути складним і тривалим, що ставить перед суб’єктами фінансового ринку певні виклики. Важливим аспектом є забезпечення належного правового захисту інтересів сторін, що вимагає від юридичних служб фінансових інституцій високого рівня професіоналізму та знань. Тому дослідження особливостей оскарження індивідуальних актів Національного банку України має не тільки теоретичне, але й практичне значення для учасників фінансового ринку.

Оскарження індивідуальних актів Національного банку України також відіграє значну роль у формуванні судової практики та розвитку правової системи України в цілому. Судові рішення, прийняті за результатами оскарження, можуть сприяти удосконаленню законодавчої бази, забезпечуючи більшу прозорість та передбачуваність правового регулювання діяльності Національного банку України. Таким чином, аналіз судової практики стає ключовим елементом у вивченні особливостей оскарження індивідуальних актів Національного банку України.

Ключові слова: Національний банк України, адміністративне судочинство, оскарження індивідуальних актів, банківське регулювання, захист прав фінансових інституцій, адміністративні спори, ефективність адміністративного оскарження, Прозорість та передбачуваність регулювання, судова практика.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701205

Проневич О.С. Позитивні дії як легальний тимчасовий преференційний інструмент забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: доктринально-нормативний аспект

Стаття присвячена осмисленню доктринально-нормативного аспекту позитивних дій як легального тимчасового преференційного інструменту забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків з особливою акцентуацією уваги на аналізі доктрини позитивної дискримінації, виокремленні суттєвих ознак позитивних дій, з’ясуванні стану імплементації правового інституту позитивних дій у вітчизняне антидискримінаційне законодавство. Констатовано, що позитивні дії мають компенсаційний та заохочувальний характер, сприяють реалізації суб’єктивних прав і законних інтересів окремих осіб та/або спільнот, які потерпали від тривалого застосування дискримінаційних практик. Позитивні дії застосовуються у контексті виконання державою позитивних обов’язків щодо встановлення субстантивної рівності. Перспектива вдосконалення застосування позитивних дій полягає у формуванні цілісної правової догми позитивних дій, встановленні чітких меж застосування позитивних дій, вичерпному визначенні адміністративної правосуб’єктності уповноважених суб’єктів публічної адміністрації, розробленні каталогу критеріїв оцінюванню результатів застосування позитивних дій, розбудові інституційного механізму перманентного моніторингу застосування позитивних дій.

Ключові слова: антидискримінаційне законодавство, принцип рівності, позитивна дискримінація, позитивні дії, гендерна рівність, гендерний паритет, забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701207

Рєзнік О.М. Правові засади медіації як позасудового способу вирішення конфліктів у сфері інтелектуальної власності

Статтю присвячено вивченню особливостей формування правових засад медіації та з’ясуванню сучасного стану нормативного врегулювання цієї позасудової процедури із врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності. За результатами вивчення особливостей формування правових засад медіації та з’ясування сучасного стану нормативного врегулювання цієї позасудової процедури із врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності сформульовано авторське бачення щодо їх класифікації на загальні та спеціальні. Загальні правові засади медіації як позасудового способу захисту порушених прав у сфері інтелектуальної власності визначено як такі, що прямо не регламентують питання проведення медіації як способу захисту порушених прав, у тому числі у сфері інтелектуальної власності, але є основоположними, базовими щодо прав та законних інтересів суб’єктів правових відносин, які виникають в сфері інтелектуальної власності, особливостей їх реалізації та захисту. Спеціальні правові засади медіації як позасудового способу захисту порушених прав у сфері інтелектуальної власності визначено як такі, що прямо регламентують питання проведення медіації як способу захисту порушених прав та законних інтересів суб’єктів правовідносин, у тому числі в сфері інтелектуальної власності.

Ключові слова: медіація, інтелектуальна власність, правові засади, захист прав і свобод, позасудовий захист.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701211

Чудик Н.О., Дуліба Є.В. Формування суддівського корпусу: окремі питання перевірки на доброчесність

Авторами висвітлено окремі проблемні аспекти проведення перевірки доброчесності кандидатів на посади суддів. Проаналізовано чинне законодавство України, що закріплює поняття «доброчесність» і зроблено висновок про те, що сьогодні поняття «доброчесність» в своїй цілісності та багатогранності, має бути оновлене, розширене та розглянуте у ширшому етичному та моральному контексті.

Виділено два етапи процедури встановлення відповідності критерію доброчесності кандидата на посаду судді: подання декларації доброчесності  та кваліфікаційне оцінювання.

Розкрито актуальні проблеми взаємодії Громадської ради доброчесності та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Акцентовано увагу на існуванні різних індикаторів невідповідності критерію доброчесності.

Зроблено висновок про важливість закріплення поняття «доброчесність» у Кодексі суддівської етики та запропоновано за основу взяти визначення, сформоване у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/219/17,  а також розробки єдиного переліку індикаторів  критерію доброчесності, що будуть використовувати як Громадська рада доброчесності, так і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, які зможуть всебічно оцінити відповідність кандидатів високим критеріям доброчесності, об’єднуючи як інтелектуальні, так і моральні якості. Зазначено, що перелік цих індикаторів критерію доброчесності має в собі поєднувати не лише індикатори, що свідчать про відсутність порушення законодавства про корупцію, але й індикатори незалежності, чесності, неупередженості, безсторонності, непідкупності, сумлінності, професіоналізму,  наявність бездоганної поведінки у професій діяльності та особистому житті.

Ключові слова: судова влада, правосуддя, суд, суддя, добір суддів, доброчесність, авторитет судової влади, призначення на посаду судді, етичні стандарти поведінки судді.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701213

Соловйова О.М., Зима О.Т., Яковюк І.В. Гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні: сутність та співвідношення з суміжними поняттями

15 грудня 2023 вступив в дію Закон України «Про адміністративну процедуру», який запровадив нові правила взаємодії публічної адміністрації з особою на засадах належного адміністрування. Одним із складових елементів концепції належного адміністрування є гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, що визнається одним із принципів адміністративної процедури. Актуальність теми наукової статті зумовлено необхідністю забезпечити практичне втілення права особи на участь в адміністративному провадженні, як одного із складників  концепції  належного адміністрування, з урахуванням його змісту та складових елементів.

У статті отримали вивчення такі складники принципу гарантування  права особи на участь в адміністративному провадженні, як  (1) право особи надавати пояснення або заперечення до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи; (2) право особи витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи; (3) обов’язок адміністративного органу інформувати та консультувати учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків. Окрема увага приділена вивченню обов’язку адміністративного органу консультувати особу в межах адміністративного провадження та його співвідношення з правом на правничу допомогу.

На підставі проведеного дослідження сформульовано висновки, що: (1) право на правничу допомогу і гарантування права на участь в адміністративному провадженні становлять основу прав людини сучасного світу; (2)  консультування та інформування як обов’язок адміністративного органу в межах адміністративного провадження не є правничою допомогою, оскільки остання відрізняється об’єктом консультування, правовими засадам та підставами.

Ключові слова: адміністративна процедура, гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні, правнича допомога, безоплатна правнича допомога, юридична консультація, інформування, адміністративний орган.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701217

Тараненко М.М., Кияниця Д.Г. Визначення воєнних злочинів нормами міжнародного гуманітарного права та національного законодавства України

Стаття присвячена дослідженню проблематики кваліфікації воєнних злочинів відповідно до норм міжнародного гуманітарного права та кримінального права України. Проаналізовано проблемні теоретичні та практичні аспекти встановлення кримінальної відповідальност та кваліфікації воєнних злочинів.

Ключові слова: війна, збройний конфлікт, воєнні злочини, закони і звичаї війни, Гаазькі конвенції, Женевські конвенції.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701219

Фролова О.Г. Окремі проблеми кваліфікації множинності кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність

У статті розглядаються окремі проблеми кваліфікації множинності кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність. Автором відзначається, що проблеми кваліфікації кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність, зумовлені формами (видами) їх множинності (повторність, сукупність та рецидив).

Автор проводить аналіз судової практики на предмет обґрунтованості підходів до з’ясування неодночасності вчинення кримінальних правопорушень при їх кваліфікації за ознакою “повторно” та приходить до висновку, що суди у принципі обґрунтовано підходять до з’ясування неодночасності вчинення кримінальних правопорушень при їх кваліфікації за ознакою “повторно”.

На думку автора, з формами множинності пов’язані такі ознаки складів кримінальних правопорушень, що посягають на фармацевтичну діяльність, як “повторно” та “особою, яка раніше вчинила …”. При кваліфікації цих кримінальних правопорушень, що включають зазначені ознаки, на думку автора, слід враховувати наступне: ознака “особою, яка раніше вчинила …” включає вчинення декількох однорідних кримінальних правопорушень (тобто тих, що передбачені різними статтями Особливої частини КК), а ознака “повторно” – вчинення тотожних кримінальних правопорушень.

Автор поетапно пояснює неоднозначність визначення у ч. 2 ст. 314 КК таких ознак, як “дії … вчинені повторно” та “дії … вчинені … особою, яка раніше вчинила одне із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 306-312 та 314-318 цього Кодексу”.

На думку автора, обов’язковою ознакою повторності є неодночасність вчинення кримінальних правопорушень.

На прикладі з судової практики, автор приходить до твердження про те, що вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених однією і тією ж частиною статті (статтею) Особливої частини КК, кваліфікується лише за однією частиною статті (статтею) Особливої частини КК, в якій передбачена ознака “повторно”.

Ключові слова: множинність, кримінальне правопорушення, фармацевтична діяльність, лікарські засоби, проблеми кваліфікації.

Відкрити статтю>>> 

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701221

Чорномаз О.Б., Костовська К.М., Сукмановська Л.М. Правове регулювання протидії та запобіганню домашнього насильства щодо дитини

Питання захисту дітей, забезпечення їхнього повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися й розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному та, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами й іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини. У статті подано характеристику й ієрархічну структуру нормативно-правової бази захисту дітей від домашнього насильства в Україні. Зроблено висновок, що жорстоке поводження з дітьми надалі формує з них соціально дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути хорошими батьками, а також є поштовхом до виявлення жорстокості щодо власних дітей. Наголошено, що дитина потребує соціально-правового захисту.

Ключові слова: дитина, захист дитини, нормативно-правова база захисту дітей, насильство в сім’ї, насильство в сім’ї над дитиною.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701223

Захарчук Р.А. Принципи волонтерської діяльності 

Дана статті присвячена принципам волонтерської діяльності.

Досліджено сутність принципів права, які відображають фундаментальні цінності суспільства, такі як справедливість, рівність, свобода та законність. Ці принципи не лише визначають права та обов’язки громадян і влади, але й забезпечують стабільність, передбачуваність і розвиток правової системи. Вони є важливим інструментом для забезпечення правової державності, захисту прав людини та забезпечення правопорядку. Враховуючи їх значення, принципи права мають бути чітко визначені, систематизовані і дотримуватися у всіх сферах правовідносин.

Під принципами права пропонуємо розуміти основоположні ідеї, концепції та закономірності, які керують правовою системою, а також визначають загальні домінанти, за якими будуються правові відносини, вирішуються правові спори та розробляються конкретні правові норми.

Отже, принципи волонтерської діяльності – це форма суспільної свідомості, що матеріалізується через власні цінності, погляди і переконання щодо надання безкорисливої, альтруїстичної допомоги отримувачам волонтерської допомоги.

Ключовими рисами принципів волонтерської діяльності є: 1) безкорисливе бажання допомагати іншим без очікування матеріальної винагороди або особистої вигоди; 2) мотивована діяльність, що передбачає надання допомоги іншим та сприяти благополуччю індивідів чи спільнот, навіть якщо це потребує від них власних жертв часу, зусиль або ресурсів; 3) відчуття відповідальності перед суспільством та бажання допомагати тим, хто потребує підтримки; 4) виражається в взаємопідтримці та співчутті до тих, хто перебуває в складних життєвих обставинах або потребує допомоги; 5) волонтери проявляють співчуття та розуміння до потреб та переживань інших людей, що впливає на їхню готовність і здатність допомагати.

Відзначено, що волонтери під час надання волонтерської допомоги керуються більш ширшим колом принципів, які включають особистісні мотиваційні пріоритети, ідейні цінності, поставлені цілі, напрямки надання волонтерської допомоги тощо. Безумовно, принципи волонтерської діяльності, які задекларовані законодавцем є основоположними ідеями та закономірностями, які покладено в основу волонтерської діяльності. Однак, як показали наведені нами наукові думки система принципів волонтерської діяльності не може бути вичерпана, а її перелік не є вичерпним. На нашу думку, до принципів волонтерської діяльності, окрім вищезазначених належать: – взаєморозуміння та співпраця; – цінність кожного життя; – відкритість; – ефективність; – амбітність; – прозорість; – пріоритезація; – інклюзивність; – інновативність.

Ключові слова: волонтерська діяльність, волонтер, волонтерська організація, волонтерська допомога, принципи волонтерської діяльності.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701227

Шавловський Я.О. Техніко-криміналістичне дослідження письмових документів при провадженні досудового розслідування у справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)

Стаття присвячена питанням техніко-криміналістичного дослідження документів при провадженні досудового розслідування у справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Автором констатовано, що у контексті розслідування податкових кримінальних порушень, зокрема тих, які передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, виникає необхідність в уточненні різних обставин кримінального правопорушення. Достовірне встановлення цих обставин неможливе без залучення спеціалістів, які володіють відповідними спеціальними знаннями та методами дослідження, таких як бухгалтери, економісти, діловоди тощо.

Наголошено, що в ході розслідування справ, пов’язаних з ухиленням від сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), проводиться аналіз документів з метою встановлення фактичних даних, які є важливими для повного та об’єктивного вирішення справи. Один із видів експертизи, яка здійснюється на досудовому розслідуванні в таких випадках, – це техніко-криміналістична експертиза документів. Техніко-криміналістичне дослідження документів є розділом криміналістичного аналізу документів, який охоплює такі аспекти, як технологія виготовлення документів та використані матеріали, засоби і речовини; методи підробки та використані при цьому матеріали, засоби і речовини; ознаки, характерні для їх виготовлення та підробки; методи дослідження з метою отримання інформації для використання її при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень.

Зроблено висновок, що працівники експертно-криміналістичних підрозділів можуть успішно використовувати не лише процесуальні форми запобіжної роботи, такі як читання лекцій чи практичні заняття з працівниками спеціальних служб (інспектори відділів кадрів, пропускних бюро, паспортних столів тощо). У цьому контексті важливо враховувати та використовувати сучасні можливості техніко-криміналістичного дослідження документів, дотримуючись основних правил огляду документів для виявлення ознак підробки, формулюючи ефективні питання для спеціалістів та підготовлюючи матеріали для дослідження.

Ключові слова: техніко-криміналістична експертиза, документ, дослідження, експерт, досудове розслідування, податкові кримінальні правопорушення.

Відкрити статтю>>>

https://doi.org/10.5281/zenodo.10701229

  • Digg
  • Del.icio.us
  • StumbleUpon
  • Reddit
  • Twitter
  • RSS